Історична довідка
У кожного навчального закладу є свій неповторний шлях в освітянській галузі, власна біографія, яка містить яскраві сторінки зростання та оновлення, змін та перетворень. Наш навчальний заклад також має свій літопис, що відбивається у долях працівників та учнів протягом всіх років існування.
Запрошуємо помандрувати сторінками його життя, адже навчальний заклад, як і людина, має свою долю, свою історію і традиції.
Миколаївський професійний промисловий ліцей веде свою історію від Школи фабрично-заводського учнівства, яка була створена наказом Міністерства легкої промисловості УРСР №255 від 9 липня 1968 року, і готувала робітничі кадри для Миколаївського шкіряно — взуттєвого комбінату.
В 1968 було оголошено набір учнів з професії „взуттьовик”. Для занять було виділено невелике приміщення вечірньої школи № 3, яке ледве було пристосовано до належних умов навчального процесу. Вдень тут проводились уроки із спеціальних дисциплін, а увечері – із загальноосвітніх предметів. Будинок школи мав лише один поверх без будь-яких зручностей, не було обладнаних кабінетів для занять.
1 вересня 1968 року розпочався перший навчальний рік. До занять приступило 216 учнів з 8-річною освітою, всього 8 груп. Директором було призначено Літош Ірину Прокопівну. Термін навчання становив 1,5 року. 1 листопада 1970 року відбувся перший випуск кваліфікованих взуттьовиків.
Протягом наступних років ФЗУ кілька разів змінювало своє місцезнаходження. Уроки проводились у незручних тісних кабінетах, непристосованих до занять. В лютому 1970 року училище змінило місцезнаходження та розташувалося у старій будівлі взуттєвої фабрики, де заняття відбувалися в тісних маленьких кімнатах – колишніх кабінетах підприємства. З травня 1970 року по вересень 1972 року училище знаходилося в будинку вечірньої школи №18. А виробниче навчання взагалі доводилося здійснювати на взуттєвих фабриках Миколаєва, Луганська, Кривого Рогу.
У зв’язку з тим, що умови навчання не відповідали сучасним вимогам до навчального процесу Міністерством легкої промисловості РСР було прийнято рішення про будівництво нового навчального корпусу на базі Миколаївської взуттєвої фабрики.
Викладачі і учні радісно зустріли цю звістку. Щоденно, після занять вони охоче працювали на будівництві — допомагали будівельникам, щоб найшвидше стати новоселами просторого чотирьохповерхового приміщення.
25 вересня 1972 року відбулося урочисте відкриття училища в новому будинку ФЗУ на 400 місць. Світлі аудиторії, майстерні, їдальня, бібліотека, актова і спортивна зали – все це відповідало вимогам навчання і створювало атмосферу творчої, наполегливої праці.
В 1979 році ФЗУ було реорганізовано у середнє професійно-технічне училище і приєднано до системи профтехосвіти. Училище здійснювало підготовку фахівців за професією: розкрійник матеріалів, затягувальник взуття, складальник низу взуття, складальник верху взуття, оператор конвеєрної лінії та інш.
Приємно сьогодні згадувати про викладачів та майстрів виробничого навчання, які були першими, що започатковували професійну підготовку кадрів і знайомили своїх учнів з усіма таємницями професії взуттьовика та ділилися секретами успіху. Це викладачі спецпредметів — Петров Петро Петрович, Антоненко Микола Павлович, Петровська Ніна Володимирівна, Коваленко Людмила Григорівна. Це майстри виробничого навчання — Глухова Ганна Михайлівна, Карташова Алла Василівна. Вони дали путівку в життя сотням своїх учнів, озброїли їх знаннями, вміннями, навичками та, найголовніше, передали свою любов і повагу до професії. Клопітка і наполеглива праця цих педагогів дала помітні результати. Серед випускників є керівники і провідні фахівці підприємств взуттєвої галузі, власники приватних фірм, висококваліфіковані майстри з ремонту та пошиття взуття, майстри виробничого навчання.
Вже наприкінці 80-х років училище займало провідне місце серед навчальних закладів ПТО. На його базі упроваджувались експерименти, вивчався передовий педагогічний досвід і щорічно проводилися обласні масові заходи. Протягом десятиліть відбулося багато змін: відкрились інтегровані професії взуттєвого виробництва, нові професії громадського харчування і бухгалтерського обліку; збільшився обсяг набору учнів; покращились умови навчання і відпочинку.
Серед професій, за якими готували учнів, з’явились нові – «Кухар» і «Кондитер», в 2000-ті роки – «Бармен», «Офіціант», «Обліковець з реєстрації бухгалтерських даних; конторський службовець (бухгалтерія)», з 2015 року — «Формувальник ковбасних виробів»; «Контролер харчової продукції (виробництво м’ясних та рибних продуктів)».
З 15 березня 2006 року училище було перейменовано у Миколаївський професійний промисловий ліцей.
Навчальний заклад з роками оновлювався, зміцнювалася матеріально-технічна база. Поряд із навчальними майстернями з ремонту та пошиття взуття відкрилися лабораторії для кухарів, для барменів та для обліковців, навчальний цех з кондитерського виробництва. Навчальні приміщення поповнилися новим обладнанням, меблями. Директор Г.П. Гуревич щодня прикладає багато зусиль, намагаючись створити найоптимальніші умови для організації навчального процесу, для зручної роботи працівників і успішного навчання учнів.
Сьогодні в ліцеї функціонують 20 навчальних кабінетів, 4 навчальні майстерні, 3 навчальні лабораторії, 2 спортивних зали, бібліотека, актова зала, їдальня на 150 посадових місць. Справжньою гордістю ліцею можна назвати кабінет інформатики, обладнаний новою комп’ютерною технікою та підключений до мережі Інтернету. Також одним з найкращих є кабінет з охорони праці, де зроблено капітальний ремонт, поставлено енергозберігаючі вікна та придбано сучасні зручні меблі.
Вже не впізнати ганок, який було реконструйовано у відповідність до вимог сучасного архітектурного дизайну. А оновлена після ремонту їдальня є не тільки зручним місцем для харчування, а й затишним залом для проведення колективних урочистих свят.
Миколаївський професійний промисловий ліцей сьогодні – це державний професійно-технічний навчальний заклад другого атестаційного рівня, що забезпечує реалізацію права громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти.
Сьогодні ліцей – одне з небагатьох навчальних закладів, у якому здобувають середню і професійну освіту майбутні кухарі, кондитери, бармени, взуттьовики, обліковці.
Основними замовниками робітничих кадрів є підприємства громадського харчування та ресторанного сервісу, підприємства з виготовлення та ремонту взуття. Більше 70% учнів проходять виробничу практику та працевлаштовуються на підприємства, що є основними замовниками. Поряд з первинною професійною підготовкою ліцей здійснює професійно-технічне навчання дорослого населення за угодами з Обласним центром зайнятості.
За 50 років свого існування ліцей підготував і випустив близько 10 тисяч випускників, багато з яких у подальшому стали керівниками та провідними спеціалістами підприємств України.
Подальшу долю ліцею педагогічний колектив вбачає у введенні нових професій, які стають необхідними згідно з вимогами часу.
Директора Миколаївського професійного промислового ліцею
Літош І.П.
Ірина Прокопівна – перший директор навчального закладу. Людина широкої ерудиції, цілеспрямована, лагідна і сувора водночас. В 1968 році, коли вона була призначена на цю відповідальну посаду, школа фабрично-заводського учнівства для підготовки робітників взуттєвої галузі навіть не мала свого приміщення. Директору доводилось вирішувати безліч організаційних питань, щоб навчальний заклад стабільно працював, — орендувати приміщення, створювати зручні умови для навчання учнів та роботи педагогів. Енергійній, турботливій, відповідальній жінці це вдалося. 1 вересня 1968 року розпочався перший навчальний рік. 216 майбутніх взуттьовиків розпочали свій шлях до професії і через півтора роки отримали дипломи кваліфікованих робітників.
Вже багато років минуло з тих часів, але колишні працівники і випускники ліцею і досі згадують Ірину Прокопівну, мудрого вчителя і порадника, турботливого і відповідального керівника. В неї було особливе, материнське ставлення до учнів, до працівників. Кожного вона намагалася підтримати, заспокоїти, зігріти теплом своїх почуттів. Краса її розуму, її душі і сьогодні викликають повагу та залишають добру пам’ять на віки.
Філіпська Л.М.
Є люди, спілкування з якими приносить особливу радість, бо вони багаті душею, бо очі світяться добротою. Є вчителі, які головною запорукою міцних знань учнів вважають вимогливість. Але ця вимогливість зігріта любов’ю до дітей. Такою залишилась у спогадах Лідія Микитівна Філіпська, яка працювала директором ПТУ№10 з 1971 по 1986 роки.
В той час училище зростає, йде будівництво нової просторової будівлі. У директора безліч клопотів із завершенням будівництва, обладнанням приміщень, благоустроєм території, набором учнів на навчання. Нарешті в 1972 році нове приміщення училища відчинило двері для працівників та учнів. Навчальний процес було налагоджено в оптимальний термін, запрацювали навчальні майстерні із виробництва взуття, а випускники поповнювали кадри нової взуттєвої фабрики. І в цьому, в першу чергу, була заслуга директора.
Лідія Микитівна завжди була добрим організатором, вимогливим, відповідальним керівником. Але найбільше її любили і поважали в колективі за чуйність та невичерпну доброту. Їй можна було довірити найпотаємніше і не мати сумніву, що хтось про це дізнається.
Ось такою була вона: просто директор, наставник і порадник, просто жінка, формулою успіху якої завжди було сіяти знання учням та дарувати добро людям.
Гаєвська Н.Г.
Ніна Гаврилівна працювала в ПТУ №10 на посаді директора з жовтня 1990 року по 1993 рік. Очолити колектив їй довелося в нелегку епоху реформ, становлення незалежності України, час економічних проблем. Директор постійно дбала про вдосконалення матеріально-технічної бази навчального закладу, робила все від неї залежне, щоб училище відповідало вимогам сучасності. Поза її увагою не залишалася жодна проблема колег та учнів. Працівники, які багато років працюють у закладі, і досі пам’ятають, як було відкрито кондитерський цех з новим обладнанням, працювали малі підприємства, що давали прибутки з ремонту взуття та продажу кондитерських виробів, як було зроблено ремонти і оновлено інтер’єр їдальні, методичного кабінету, вестибюля на І поверсі.
Ніна Гаврилівна також викладала уроки фізичної культури. Любов до спорту стала для неї улюбленою справою, професією, сутністю життя. І все в її житті від любові. Від любові до спорту – переконаність у тому, що він один із найважливіших чинників у формуванні здорового способу життя. Від любові до обраної справи – впевненість у необхідності постійного пошуку найрезультативніших методів і прийомів роботи з вихованцями. Тому наступним завданням, яке повстало перед директором, було бажання викликати в учнів інтерес до занять фізичною культурою і спортом. Енергійна, завжди зі смаком одягнена, з чарівною зачіскою жінка, власним прикладом у виконанні навчальних вправ, стрункою статурою, чіткою осанкою, умінням створити сприятливу психологічну атмосферу на уроках вдалося вирішити ці завдання. В училищі запрацювали спортивні секції, збірні команди брали участь у різних змаганнях міста і посідали призові місця.
Подальшу свою біографію Ніна Гаврилівна пов’язала зі спортом і багато років працює начальником відділу обласного управління з фізичного виховання та спорту МОН України.
Бурдовіцина Л.С.
Людмила Степанівна потрапила до нашого міста з Херсону. Тоді вона і передбачити не могла, що це місто стане для неї другою батьківщиною, рідною оселею. Що тут вона очолить велику сім’ю працівників та учнів ПТУ №10, завоює їх повагу і любов.
Неординарна особистість, цілеспрямована і рішуча, закохана у справу свого життя – саме такою запам’яталась Людмила Степанівна колективу училища, коли протягом 1993 — 2004 років працювала директором. А працювати їй довелося в складних умовах: відбувався значний спад в економіці, зменшувалося надходження у бюджет, в країні проходили страйки, працівникам місяцями не виплачували зарплату. До того ж потрібно було вирішувати питання опалення, освітлення, харчування учнів. Чого тільки коштувало налагодити роботу опалювальної системи училища, яка зазнала аварії внаслідок раптового зниження температури взимку 1998 року. Людмила Степанівна зуміла мобілізувати всі сили, зібрати кошти і організувати ремонтні роботи так, щоб все було відновлено за короткий час зимових канікул. А складні часи зробили колектив училища ще міцнішим і дружнім.
Завдяки вмілій організації Бурдовіциної Л.С., її життєвій енергії педагогічний колектив, усі структурні ланки працювали динамічно, рівень навчальних досягнень учнів, їх професійної підготовки зростав. А училище набувало слави закладу, що готує не тільки взуттьовиків, а й кухарів і кондитерів високої кваліфікації.
Сьогодні Людмила Степанівна перебуває на заслуженому відпочинку, але завжди цікавиться справами рідного навчального закладу та колег, їх досягненнями та проблемами.
Гуревич Г.П.
Любити людей, бачити у кожному особистість, підставити плече допомоги у важку мить – цих простих істин не можна навчити, їх потрібно збагнути всією сутністю. Саме вони допомогли понад 20 років тому людині щедрої душі, педагогу за покликанням і просто чарівній жінці — Гуревич Галині Петрівні пройти нелегкий шлях від інженера – технолога до директора ліцею, авторитетного і знаного спеціаліста професійно-технічної освіти.
Всім відомо, що є люди, з якими завжди затишно: уважний погляд, лагідна усмішка, добре слово, а в очах — вогник одержимості, відданості конкретній справі. Такою і є наша Галина Петрівна, порядна і щедра на добро, творча і оптимістична людина, для якої професійно-технічна освіта стала невід’ємною часткою життя. В очах цієї жінки горить такий молодий вогонь запалу та бадьорості, що просто не хочеться промовляти занадто урочистих слів, а щиро привітати, висловити найліпші побажання, людську повагу і вдячність .
Початок життєвого шляху, так би мовити, основи усіх досягнень Гуревич Г. П. закладалися у дружній сім’ї, материнській любові, батьківських порадах. Це виплекане з дитинства почуття родинного тепла вона пронесла через усе життя, через радощі і труднощі, воно давало опору і вселяло надію. Трудова біографія взяла свій початок на виробництві, де юна випускниця-відмінниця Одеського технологічного інституту харчової промисловості пізнала всі таємниці хлібопечення.
Бажання передати отриманні знання, жага до плідної роботи привели молодого технолога у ПТУ №24, де вона почала працювала майстром виробничого навчання, викладачем спеціальних дисциплін. В училищі Галина Петрівна показала себе справжньою майстринею педагогічної справи, уроки якої стали незабутніми для учнів і для колег. Завжди сама організована, дисциплінована, вимоглива, цього ж вимагала й від учнів. Водночас з дітьми її серце випромінювало багато тепла, материнської ласки, турботи.
Плідна робота, набутий досвід, професійність у виконанні своїх обов’язків, творче ставлення до будь-яких справ слугували наступній сходинці в професійно-технічній сфері – роботі методистом Миколаївського НМЦ ПТО. Протягом 11 років Галина Петрівна була яскравим організатором і координатором обласних методичних заходів: конференцій семінарів, секцій, олімпіад і конкурсів професійної майстерності. Завдяки широкій ерудиції і накопиченому фаховому досвіду вона вміло надавала ефективну допомогу педпрацівникам, розробляла методичні та інформаційні матеріали.
Невтомна діяльність Галини Петрівни, риси характеру творчої сильної особистості проявилися і під час її роботи на посаді заступника директора з навчально-виробничої роботи у ВПУ №21, де їй довелося покладати багато зусиль щодо організації навчального процесу, пошуку нових прогресивних форм реалізації професійно-технічної освіти, удосконалення професійної компетентності педагогічних працівників.
З квітня 2007 року Галина Петрівна очолює Миколаївський професійний промисловий ліцей. З перших днів роботи в ліцеї вона зрозуміла, що директор ПТНЗ – це посада особлива, тому що має бути не тільки керівником, а й педагогом, економістом, юристом, психологом, менеджером. Першочерговими проблемами, з якими їй довелось зіткнутись на посаді директора ліцею, була необхідність вирішувати проблеми ремонту покрівлі і теплотраси, навчальних кабінетів і майстерень, фасаду і ганку. Також потребувало термінового вирішення питання зміцнення навчально-матеріальної бази, комп’ютеризації навченого процесу, налагодження зв’язків з громадськістю. Але головне – створити міцний і дружний колектив, команду однодумців, друзів і колег.
З ранку до пізнього вечора директор – у ліцеї. Як і годиться справжній господині, Галина Петрівна у курсі всього, що тут відбувається, до найменших дрібниць. Як голова великої родини, вона турбується про кожного, хто складає велику сім’ю «ліцеїстів», при цьому вона наділена мудрістю уникати конфліктів у колективі. Увесь час цій жінці доводиться працювати з різними за характером людьми, але її емоційна витримка, толерантність допомагають легко спілкуватися з ними.
Красива, завжди елегантна, Галина Петрівна — еталон жіночності. Вміє влучно пожартувати і гарно заспівати. Як людина доброї вдачі, вона передає свій досвід багатьом колегам, вчить не тільки професійній майстерності, а й людяності, добропорядності, дисциплінованості. ЇЇ компетентність і відповідальність, відданість роботі є зразком, настановою тим, хто розпочинає свій шлях у системі професійно-технічної освіти.
За високий рівень професіоналізму, ініціативність, відданість своїй справі Галину Петрівну нагороджено знаками «Відмінник освіти України» і «А. Макаренко», почесними грамотами Міністерства освіти і науки України і управління освіти і науки Миколаївської облдержадміністрації.